Невже, це так складо?
Весь час намагаюся зрозуміти, чому у нашій улюбленій країні так важко жити. Почати бізнес-складно, розвивати – складно, закрити – складно. Куди не піди, якісь чинуші намагаються зробити все надважким. Без «мастила» ніяк. Так, а хто ж той злий геній, який вигадав усі ці складності для простих людей? Адже якщо подивитися на інші країни, то таких проблем не виникає. Відкриття компанії – 1 день, відкриття рахунку – 1 година, отримання дозволу – 2 години тощо. На мою думку, є проста формула. Щоб обігнати когось, треба спочатку його наздогнати. Начебто очевидно. Якщо немає базових умов для роботи, їх треба створити, а після цього переходити до створення просунутих.
Якщо за всі роки незалежності різні керівники завжди вели країну не туди, куди треба. І треба віддати належне, примудритися перетворити одну з найперспективніших республік СРСР, що мала на момент розпаду 3-тю за величиною економіку в Європі на найбіднішу країну з корупцією, що проникла всюди – це треба вміти. Де гарантія, що поточний уряд та президент – знають, що роблять? Якби мені сказали, що ми будуємо медицину, як в Ізраїлі, наприклад і на це піде 10 років, а кроки які будуть реалізовані такі, фінансування програми буде з таких джерел, і керувати цим переходом буде просунутий ізраїльський фахівець, який має досвід реорганізації систем охорони здоров’я – я зрозумів би, що в галузі медичного забезпечення є мета, стратегія та тактика її досягнення. Плюс, я міг би бачити реалізацію цієї програми, відстежуючи досягнуті проміжні підсумки і розуміти, успішно, чи ні йде цей проект. Якби мені сказали, що ми будуємо промислове виробництво як у Німеччині, прагнучи збільшити кількість промислових переділів з 2-3 до 5-7 і на це піде 10 років, а кроки будуть такі, фінансування з таких джерел, а керувати цим проектом буде один із найкращих промисловців Німеччини, наприклад, то я був би впевнений, що ми йдемо у напрямку розвитку, яким пройшли лідери. Що ми не помиляємось. Адже якщо витратити 30 хвилин, ми легко згадаємо найкращі у світі приклади за будь-яким напрямом. За екологією – Швеція, електронікою – Японія та Ю.Корея, з с/г – Голландія, за освітою – Фінляндія тощо. В чому проблема? Чому щоразу винаходить Український велосипед? Я, що, описую якийсь супер складний, наворочений алгоритм, немає. Це проста логіка. Якщо хтось, витративши зусилля та ресурси, досяг у якомусь напрямі загальновизнаного успіху, то чому не скористатися цими напрацюваннями. Звичайно, за той час, поки ми будуватимемо, те, що в них уже збудовано, вони підуть уперед. Так і нічого страшного, отже, ми наступний етап пройдемо швидше, накопичимо позитивний досвід, а от коли вже зрівняємося, зможемо пропонувати світові наші напрацювання та досягнення. Яскравий приклад Китаю. Я не кажу, що китайське диво – це наш шлях. Там багато своїх проблем. Але, спочатку була реалізована програма побудови імітаційної економіки. Послідовно залучалися світові гіганти розміщення своїх виробництв у Китаї. Навчалися фахівці, переймалися та копіювалися технології, будувалися свої заводи та фабрики. Вони вчилися робити те, що інші вже вміли. Спочатку коряво, але що далі, то краще. І ось зараз етап імітаційної економіки плавно переходить в інноваційну економіку. Китай все частіше звучить як країна, яка першою зробила щось. Квантовий супутник зв’язку, Зонд на звороті Місяця, перший поїзд, який їде зі швидкістю 600 км. Чи може слабка держава видавати такі здобутки? Візьміть приклад Польщі. За той самий час, за який наша країна занепадала, поляки стали одним із Європейських економічних лідерів. У менеджменті є достатня кількість технологій переведення систем з одного стану до іншого. Але для цього необхідно чітко уявляти собі, де система знаходиться зараз і обов’язково мати чітке уявлення, де вона має опинитися через рік, через 5 років та через 25 років. Держава – це також система. Складна система взаємозалежних елементів із вбудованим зворотним зв’язком. І живе цю систему за законами, які об’єктивні, тобто. існують і діють незалежно від самої системи. І закони ці описані та перевірені багато разів. Можливо нам треба вибираючи правителів цікавитися, чи знають вони ці закони, чи мають орієнтири, куди рухатися, чи розуміють значення зворотний зв’язок під час управління складними системами.
Мені не дуже зрозуміло, чому основними критеріями під час проведення конкурсів щодо відбору кандидатів на державні посади є формальні ознаки та особиста відданість особі, яка приймає рішення. Можливо краще перевіряти знання основ управління складними системами, здатність вибудовувати причинно-наслідкові зв’язки, знання найбільш успішних прикладів реалізації у своїй предметній галузі, розуміння впливу досліджень фундаментальної науки на свою галузь, наявність успішно реалізованих релевантних проектів тощо.
Якщо розумним, чесним, поки що патріотичним, високо мотивованим, відповідальним фахівцям створити умови для прояву їхніх найкращих якостей у рамках розробки та реалізації стратегії успішного розвитку держави, тоді можна бути впевненим у успіху.
А зараз….?
02/2020г Одеса.
