Нещодавно проїхався трасою Одеса-Київ. Не можу сказати, що це мене здивувало, але однозначно запам’яталася незліченна кількість білбордів із передвиборною агітацією. Якщо сприймати це як фон, то, здається, нічого незвичайного, але якщо придивитися уважніше й прочитати, що написано на цих площинах, виникають запитання. Принаймні, у мене.
Наприклад, що намагаються всім «Повернути» комуністи? Наскільки я розумію, щоб щось повертати, треба перед цим це щось десь забрати. Якщо комуністи обіцяють повернути народу України і країну, і регулювання, і ще щось, логічно припустити, що колись вони брали участь у відборі всього переліченого й зараз вирішили віддати те, що вже не можуть утримати або не вміщується. З іншого боку, обіцяти повернути те, чим не володієш і не керуєш на цей момент, принаймні, нечесно. Що ж обіцяє Компартія, чому потрібно голосувати за її кандидатів, я так і не зрозумів.
Регіонали обіцяють перехід від стабільності до добробуту. Але якщо під стабільністю розуміти стабільну невпевненість у завтрашньому дні, стабільне здешевлення національної валюти, стабільне посилення фіскальної функції, стабільно низькі міжнародні рейтинги за всіма суттєвими оцінками, стабільно погіршення відносин із найближчими сусідами, стабільно одну з найнижчих у Європі тривалість життя, стабільно всеохоплюючу корупцію… то мені навіть страшно уявити, що мається на увазі під майбутнім Добробутом? Перехід від одного стану до іншого передбачає, що один стан закінчиться, а інший з якогось моменту розпочнеться. Я навіть певною мірою радий, що така стабільність закінчиться, проте важко уявити, що падаючи у прірву і вже чітко розрізняючи гострі камені на дні, раптом опинишся на вершині світу.
УДАР декларує, що настав час УДАРу. Як це розуміти? Заклик до насильства. Враховуючи основні риси лідера, передбачається, що слід відстоювати свою точку зору за допомогою кулаків? На яку частину електорату це розраховано? На войовничих націоналістів, злочинців, агресивно налаштовану молодь? Варто зауважити, що кольори агітаційних матеріалів витримані у червоному кольорі — кольорі агресії й насильства. Що тільки підтверджує сказане вище. Я теж десь за активну життєву позицію, але мені завжди здавалося, що розвиток цивілізованого суспільства відбувається від насильства до розуму та духовності. Мабуть, я наївно помиляюсь. Але як не хочеться йти у напрямку силового сценарію розвитку. Багато разів це проходили, ні до чого доброго, окрім горя й нещастя, це не призводило.
Україна — вперед, вперед — поняття відносне, все залежить від нинішньої та попередньої позиції. Якщо теперішній стан гірший за попередній, то вперед — це до подальшого погіршення. І за це треба голосувати? Яким чином із старих і добре відомих за участю в інших політичних силах і чиновницькій практиці членів партії утворюються Нові лідери? Чи все нове — це добре забуте старе? Так ще не забуто. Все свіже.
Взагалі, якщо бодай на секунду замислитися над тим, що написано на рекламних площинах, стає сумно. Ніхто не говорить про те, що народні обранці повинні в першу чергу відображати інтереси виборців. А виборцям потрібно не так вже й багато:
– Перестати на кожному кроці давати хабарі чиновникам;
– Отримати можливість спокійно розвивати свій бізнес, не фінансуючи своїми коштами неефективно працюючий державний бюрократичний апарат;
– Побачити майбутнє для своїх дітей у своїй країні. Чому їх зараз вчити? Як хабарі вимагати, чи кулаками махати?
– Отримати доступ до сучасної медичної допомоги.
– І так далі.
Як мені здається, переплутані причинно-наслідкові зв’язки. Зміна ситуації залежить не від того, яку партію ми оберемо, а обрана має бути та партія, цілі якої ближчі до сподівань електорату. А такої немає. Якщо до цього додати відверто нейромаркетинговий підхід у розробці рекламних матеріалів, спрямований на маніпулювання свідомістю виборців, а не на вплив на вибір. Маніпулювання не може бути інструментом позитивного впливу, маніпулювання завжди використовується лише з негативною метою.
Висновок простий. Наші політичні «лідери» при розробці своїх виборчих програм мали на меті не залучення виборців для підтримки дійсно необхідних змін і покращень, а здійснення маніпулятивного впливу на ту частину електорату, яка до цього схильна. З точки зору підвищення ймовірності отримання короткострокового результату, мабуть, така тактика виправдана, але якщо припустити, що мета кампанії — залучити електорат, привернути прихильників, які, виявивши довіру, у майбутньому стануть опорою впровадження стратегічних змін, то інструментарій обраний явно невірно.
Всі забули, що влада в нашій країні, втім, як і в будь-якій іншій, має метою свого існування забезпечення щасливого життя для населення країни. Що входить у поняття щасливого життя? «Ща́стя — стан людини, що відповідає найбільшій внутрішній задоволеності умовами свого буття, повноті й усвідомленості життя, здійсненню свого людського призначення!» (Вікіпедія). Набір визначень може бути нескінченним. Але впевнений, що у першій десятці будуть наступні:
– Безпека
– Впевненість у завтрашньому дні
– Гарне здоров’я
– Доступна освіта
– Можливість займатися улюбленою справою (роботою)
– Комфортне житло
– Достатній дохід
– Можливість саморозвитку та самореалізації
– Розуміння своєї потрібності
– Духовний розвиток і самовдосконалення
Звичайно, можливі варіанти, скільки людей — стільки й думок, але думаю, що всі визначення будуть подібні. У світі є рейтинг, який визначає за багатьма параметрами рівень щастя в країні. Оцінюються як вищезгадані параметри, так і стан екології, розвиток економіки, рівень злочинності та багато іншого. Нижче — карта, що відображає індекс щастя в різних країнах.
Зеленим позначені ті країни, де мешканці сприймають своє життя як найбільш щасливе, коричневим — ті, де мешканці сприймають своє життя як не зовсім щасливе. Як не дивно, незважаючи на те, що ми начебто вже пройшли етап руїни й навіть втомилися від стабільності, плюс ось-ось нові лідери побудують нову економіку, Україна серед країн з найнижчим рівнем щастя.
Можна сперечатися про методику, але щось підказує, що рейтинг коректний. Що ж пропонують наші політичні «лідери», що допоможе нам жити щасливіше? Я поки не знайшов. І це сумно. Мабуть, вони навіть про це не задумуються. Ну навіщо і кому потрібно щасливе населення — як його тоді залякувати, як маніпулювати, як збагачуватися за його рахунок? Наразі чітко проглядається лише боротьба за кількість мандатів і портфелів з метою збільшення свого впливу для забезпечення лобіювання інтересів власних або своїх спонсорів.
Якби хтось запропонував не абстрактне покращення в майбутньому, а конкретну програму реалізації, засновану на таких принципах:
– Головне завдання державної влади – це обслуговування та забезпечення населення. Саме так, надання послуг та виробництво товарів, які затребувані населенням, і ніяк інакше. Не захист інтересів олігархів, не створення особливих умов для меншості, а надання послуг та виробництво товарів для населення. Тих послуг і товарів, які не можуть бути надані комерційними структурами, або на які держава утримує свою монополію. Як ви розумієте, таких послуг і товарів виявиться зовсім небагато. Держава повинна витрачати гроші, які вона заробила, а не відібрала у підприємців. Будь-яке держпідприємство, при сучасному й правильному управлінні, має величезні конкурентні переваги, які дозволяють йому бути прибутковим.
– Дерегулювання економіки, лише припинення фіскального й чиновницького тиску здатне задати економіці такі темпи розвитку, про які Китаю не снилося навіть у найкращі роки. Аналог НЕПу зараз може стати єдиними дієвими ліками в умовах триваючої загальної економічної кризи. На жаль, наразі все відбувається навпаки. Ситуація погіршується, уряду потрібно все більше грошей, фіскальний тиск зростає, корупційний податок стає більшим, можливостей у бізнесу все менше й, як наслідок, – наступний виток погіршення ситуації.
– Спрощення податкової системи. Запровадження податку з обороту, диференційованого за галузями. Наскільки спростилася б бухгалтерія, наскільки скоротився б штат хабарників у податковій, наскільки менше було б порушень і помилок. Зменшення обороту готівкових коштів за допомогою впровадження розрахунків банківськими картками — не така вже й непосильна задача. Тим більше, що вже багато зроблено в цьому напрямку. Контроль обороту значно простіший і прозоріший, ніж контроль прибутку.
– Скасування або суттєве зменшення податків на заробітну плату. Все можна врахувати в оборотному податку. Навіщо спочатку забирати гроші, а потім повертати їх через соціальні програми та національні проєкти? Наскільки зростуть офіційні доходи населення? Думаю, що суттєво.
– Впровадження програми «Електронний уряд», приклади є навіть в Україні. Відразу зникнуть сотні вузьких місць, де осіли чиновники-хабарники і заважають жити нормальним людям. Намагаючись за свою працю отримати не лише зарплату, а й корупційну винагороду, яка значно більша за офіційний дохід. Естонія, Грузія, Швеція… вже впровадили цю систему. Вся необхідна інформація доступна, всі формальності алгоритмізовані і закладені в програму. Отримання довідок, дозволів, уточнень, будь-яких документів здійснюється через прості інтерфейси з домашнього комп’ютера або громадського терміналу. Чому ми, живучи у 21 столітті, не користуємося вже розробленими й випробуваними рішеннями, що спрощують життя?
– Водій сам відповідальний за безпеку водіння. Вигнати 90% даішників-рекетирів, які вже так приросли до своїх місць, що забули, навіщо вони потрібні. Їх основне завдання — не вимагати гроші з водіїв, що проїжджають, а забезпечувати й організовувати безпеку дорожнього руху. Сподіваюся, ні в кого немає сумнівів у тому, що нинішня модель спрямована не на досягнення максимальної безпеки руху, а на створення потоку готівки, що осідає у кишенях «доблесних» охоронців порядку та їхніх керівників. Якщо забрати з постановки завдання слова «Контроль за», то, думаю, саме 90% і стануть непотрібними. Уявіть собі, наскільки менше буде зупинок у дорозі, скільки нервових клітин збережеться, скільки робочих рук додасться у реальних секторах економіки. Якщо, наприклад, запровадити дійсно суворе покарання за порушення, яке призвело до якоїсь втрати (майнової чи здоров’я) самого водія чи третіх осіб, то з часом кожен, хто буде за кермом, стане сам собі контролером. Можна позбавляти права водіння автомобіля на 10 років, наприклад, за аварію з вини водія, що призвела до травмування середньої тяжкості хоча б одного з учасників, або щось подібне. Складання іспиту на отримання прав, наприклад, фіксувати на відеореєстратор і зберігати в архіві з можливістю вибіркового незалежного контролю.
– І т.д.
Кожного разу, коли я замислююся над якоюсь існуючою проблемою, я знаходжу кілька можливих рішень, але щоразу, коли я намагаюся знайти когось, кому було б цікаво це реалізувати, впираюся в те, що єдиним зацікавленим виявляється народ України, а його важко сприймати як замовника змін. Народ — поняття гучне, але доволі неконкретне. Державний апарат, звісно, не зацікавлений у змінах, його все влаштовує. Хто ж замовник? З ким погоджувати план-графік реалізації і від кого чекати оцінки?
Довго думав над тим, як абстрактне поняття народ трансформувати в реального замовника змін. Щоб змінити систему, потрібно використовувати те, що зрозуміло системі і впливає на неї. Наприклад, якщо буде створено новий закон про міліцію і його підтримає 5 000 000 мешканців України (підпишуть), чи зможе «Верховна Рада» це проігнорувати? Якщо ні, то необхідно створити модель підготовки таких документів та їх погодження, що вже ближче до проєкту, який можна реалізувати. Якщо так, то питання: чиї інтереси представляють наші депутати? І навпаки, наприклад, якщо 5 000 000 громадян України будуть проти змін до податкового кодексу, хто візьме на себе право й далі наполягати на них? Чи не буде це доказом того, що зовсім не інтереси народу представляють наші «обранці» і їх пора міняти.
Сучасні технології дозволяють за короткий час зібрати думки величезної кількості респондентів. Соціальні мережі, портали, форуми – все це та багато іншого може бути майданчиками для обговорення і висловлення своєї думки. Референдум – з усіх життєво важливих питань, а не кулуарне затвердження заангажованими депутатами у Раді.
Продовжувати робити вигляд, що ми свідомо обираємо когось, кому делегуємо право ухвалювати рішення за нас з усіх питань, принаймні, не розумно. Що ще мають зробити наші «обранці», щоб ще більше довести, що найменше їх цікавить зростання рівня нашого задоволення (щастя).
Питання, однак! Філянін С.Н.10.2012р.