Вибори популістів, чи жорсткий відбір?
Практично у всіх ситуаціях, пов’язаних із прийняттям рішень у звичайному житті, ми керуємося власним досвідом, компетенціями, здоровим глуздом. Підключаємо критичне мислення, аналізуємо варіанти. У всіх, окрім виборів наших політиків. Коли настає час обирати, ми перестаємо діяти адекватно. Попередній досвід підказує, що кого б не обрав, нічого хорошого не станеться, що кожен наступний розповість, що попередники були злочинцями. Компетенції кажуть, що треба щось змінювати, бо якщо все залишити як є, буде ще гірше. Здоровий глузд підказує, що вибирай не вибирай — правильним і порядним людям туди потрапити ніяк не вийде, а ті, хто туди потраплять, наше життя кращим не зроблять.
То що ж робити? Як відомо, якщо продовжувати робити все так, як і раніше, не можна сподіватися на результат, відмінний від попереднього.
Давайте уявимо на хвилину, що вибираючи бригаду для ремонту своєї квартири, ви дивитесь лише на їхні буклети, але не звертаєте уваги на результати вже виконаних ремонтів. Або записуєтесь на операцію до лікаря, який у соціальній мережі краще за інших розповідає, як впоратися з хворобою, а не до того, якого знаєте вже багато років, чи кого порадив ваш найкращий друг, та який вже проходив у нього лікування. Якщо я при купівлі генератора спиратимусь на колір кожуха, а не на технічні характеристики й відгуки користувачів, як ви на мене подивитесь, за кого мене приймете?
У випадку з виборами ми, які завжди віддаємо перевагу змісту, і лише потім оцінюємо форму, змінюємо підхід. І віддаємо перевагу формі на шкоду змісту. Звичайно, цьому є багато виправдань. Немає часу розібратися, який сенс щось читати, все одно там лише обіцянки, цей хоч симпатичний, виглядає приємніше, і т.д. Але ж ці люди отримають владу і вплив на ваше життя на найближчі 4-5 років. Ось і маємо державу, яку характеризує величезний, але за понад 30 років досі не реалізований потенціал. І геополітичне розташування у нас чудове, і надра багаті, і люди працьовиті, і клімат хороший, і земля родюча… А ось ВВП на душу населення за 30 років з 52-го місця у світі «досяг» 120-го. Що це? Показник того, що інші розвивалися швидше, чи, що ми робили щось не так. Зрозуміло, що зараз війна, економіка зруйнована, включено режим виживання. Але що станеться, коли війна закінчиться. Ми продовжимо впевнено рухатися до Сомалі, Конго й Афганістану, найбідніших країн у світі?
Завдання політиків і чиновників.
А як ви вважаєте, яке основне завдання політиків? Як на мене, це — використовуючи наявні ресурси, створювати умови для того, щоб життя ставало кращим, люди відчували себе щасливими і не боялися за свій завтрашній день. Іншими словами, доходи мають зростати, купівельна спроможність повинна підвищуватися, стабільність і впевненість у завтрашньому дні не повинні викликати сумніву, тривалість життя збільшуватися, дитяча смертність знижуватися, злочинність зникати, екологія відновлюватися. Я не кажу, що політики мають усе це забезпечити, їхнє завдання — не заважати і створити умови, за яких ми самі зможемо цього досягти. Чи є такими умовами зростання фіскального тиску, корупція чиновників, низька ефективність державних підприємств, зниження якості освіти й медицини, розкрадання ресурсів… Судіть самі.
Таким чином виходить, що є ми — розумні, красиві, ті, хто хоче щасливого життя в кращій країні, і вони — ті, хто цьому опирається. Політики, чиновники. Але проблема в тому, що вони — це і є ми. Політик чи чиновник, повертаючись додому, навряд чи вимагає хабар у сина, який попросив допомоги з домашнім завданням, а обираючи лікаря, шукає того, хто краще лікує, а не того, у кого вища посада чи багатший кабінет. То що ж відбувається зранку, коли вони повертаються на роботу? У який момент їх підміняють і змушують бути байдужими, безтолковими, неефективними, жадібними?
Я дійшов висновку, що є люди, які
- правила створюють і дотримуються,
- створюють і не дотримуються,
- не створюють, а тільки дотримуються і
- не створюють і не дотримуються.
Отже. Наші політики та чиновники належать до категорії тих, хто створює правила, але їх не дотримується, більшість із нас змушена дотримуватись правил, але не має доступу до їхнього розроблення та створення.
А повинні бути політики та чиновники, які не лише створюють правила, а й обов’язково їх дотримуються. Тобто, правила створюють не лише для нас із вами, а для всіх, і для себе також. А для чого потрібні правила? Для того, щоб досягати поставлених цілей. І от саме ці цілі найвищого рівня ми і маємо ставити перед політиками та чиновниками. То що це за цілі.
Цілі!
До цілями найвищого рівня відносяться ті цілі, досягнення яких є результатом досягнення підлеглих цілей, або цілей нижчого рівня. Наприклад. Мета збільшення розміру ВВП на душу населення — гарна ціль, але при несправедливому розподілі доходів усередині країни, це лише цифра, отримана внаслідок математичної дії, а не свідчення зростання доходу конкретної людини. Я не перший задумався про те, які цілі мають стояти перед урядом і політиками, щоб я їх поділяв і вважав, що їх досягнення зробить і моє життя кращим. Міжнародний дослідницький центр Ґеллапа та ООН вже багато років відслідковують Індекс щастя (Happy Planet Index). Це інтегральний показник, який вимірює рівень щастя й добробуту населення в різних країнах світу. Він базується на ряді критеріїв, таких як ВВП на душу населення, очікувана тривалість життя, соціальна підтримка, свобода вибору, рівень довіри до уряду, задоволеність зарплатою, ставлення до корупції. Як ви думаєте, на якому місці Україна? Правильно, на 105-му із 149 країн світу, причому у 2021 році була не так далеко — на 110-му місці.
Ось і виходить, що для того, щоб бути щасливим у найкращій країні — а це ціль найвищого рівня, необхідно виконати цілі другого рівня. 1. ВВП країни при справедливому розподілі має забезпечувати високий рівень доходів населення. 2. Зростання тривалості життя неможливе без сучасної медицини, покращення екології, якості води, повітря, їжі, зменшення психологічного тиску. 3. Соціальна підтримка можлива лише в суспільстві з високим рівнем емпатії та причетності, що можливо, коли для цього створені всі умови. 4. Свобода приймати життєво важливі рішення самостійно, а не під тиском. 5. Рівень довіри до уряду — це еквівалент того, наскільки цей уряд діє в інтересах суспільства. Наскільки прозоро та професійно! 6. Ставлення до корупції — корупція роз’їдає довіру, гальмує розвиток, вбиває здорову конкуренцію. Якщо населення вважає це проблемою — з нею треба боротися.
Можливо, враховуючи все вищесказане, час почати робити щось інакше? Ну хто ж не хоче бути щасливим у найкращій країні? Таких, мабуть, небагато, якщо вони взагалі є.
То що ж треба робити інакше?
1. Перестати бути жертвою обставин, зайняти дорослу, відповідальну життєву позицію — повернути собі суб’єктність.
2. Прийняти, що мета найвищого рівня — це щасливе життя в найкращій країні, а KPI, за яким можна відстежувати рух до мети, — це міжнародний індекс щастя. І якщо зараз ми на 105-му місці, то мета — зробити все, щоби опинитися на 1-му. І не через 100 років, а максимум через 10. Фінляндії ж вдається утримуватися в топі не один рік!
3. До виборів ставитися як до жорсткого відбору професіоналів, які мають підтверджений досвід досягнення складних цілей. У запропонованій програмі яких ми чітко бачимо проєкти, реалізація яких впливає на просування країни до лідерства за індексом щастя.
4. Для чиновників запровадити оцінку роботи на основі покращення основних KPI. Тільки не вигаданих і не штучно прорахованих, а конкретних. Якщо ти міністр охорони здоров’я — то це зростання тривалості життя, зниження дитячої смертності, доступність ліків. Якщо міністр економіки — то темп зростання ВВП, купівельної спроможності, кількості промислових переділів на території країни, зменшення частки сировинних доходів на тлі зростання доходів від додаткової переробки, зростання обсягу прямих іноземних інвестицій тощо. Не потрібно багато, 3-5 ключових параметрів ефективності, які ми можемо оцінити на початок каденції, моніторити їхню динаміку під час і зафіксувати підсумковий результат наприкінці. І якщо в ході роботи проміжні підсумки покажуть, що змін на краще немає, то треба змінювати такого чиновника якомога швидше. Припинити негативний відбір і нарешті дати найкращим можливість проявити себе у вирішенні масштабних завдань.
5. Шукати й надавати повноваження лідеру, у якого є конкретна програма на період його каденції. І ця програма доступна для ознайомлення та оцінки. Під час виборів має відбуватися не стільки відбір особистості, скільки вибір програми розвитку країни та лідера, спроможного її реалізувати.
Я розумію, що зараз інші проблеми. І найважливіше — закінчити війну й повернутися до… чого? Як було раніше, мене особисто не влаштовує! Чиновників призначають і звільняють, посади продаються і купуються, конкретних робочих програм розвитку у своїх зонах відповідальності, як не було так і нема. Політики щось обіцяють, не плануючи виконувати свої обіцянки. Корупція — на місці. Витрати не відповідають доходам у чиновників і політиків повсюдно.
А вас це влаштовує?
Завтра формується сьогодні! Можливо, наші поточні проблеми також пов’язані з тимчасовою втратою суб’єктності й надією на те, що якось само вирішиться, або хтось усе вирішить за нас?
